Наша творчість

Найкращі казки

учнів  4  класу

Казки під голубим небом

 

                                             

Казка  про   Весну

    Жили собі двоє зайченят . І мали вони подругу Весну.  Зайченята дуже не любили коли наставав час прощатися.

 Одного разу настала пора прощання.  Звірята дуже просили Весну залишитись. А вона відповіла:

-         Я залишилась, але не можу!

    Попрощались зайчата й гірко заплакали,а  Весна пообіцяла їм дуже швидко повернутись.  

   Ось і настало Літо. Розцвіло багато квітів. Зайчата дуже сумували і кожного дня згадувало про  свою подругу.  Там і непомітно наступила Осінь. Звірята спостерігали як падає листя з дерев.  За Осіню прийшла  Зима. З неба почав падати сніг і повітря стало дуже холодним.  Зайчатам було важко пережити Зиму. Коли Зима попрощалась із Землею прийшла несамовита  Весна.

    Зайчики нарешті побачили свою подружку і зраділи.  Весна принесла їм багато гостинців. Вони разом гралися і веселилися.

                                                                                                                                    Бурко Тарас

Собака і кіт

    Жили собі кіт Пушок і собака Дружок.

Якось вони подружились і стали друзями.  Дружок ділився з Пушком  всім чим мав.  А котові завжди було мало і він тишком-нишком забирав від собаки ще й те, що йому давали.

  Дружок знав про це і  не сердився, а навпаки все казав:

-         Нехай бере, ми ж — друзі!

   Але чи ж справді Пушок був другом Дружкові?

Владика Андрій

Казка про липку

   На краю села росла собі Липка. Весною вона зустрічала шпаків із теплих країв у своє дупло. Розпускала листочки, вмивалася росою, зустрічала сонечко, раділа маленьким шпаченятам, які народилися.  Своїми гілочками захищала їх від вітру. В літню спеку  приходили під Липку діти. Вони у холодочку грались у різні ігри.  Липка своїми квіточками пригощала бджілок, які весело гуділи. Вона раділа, що всім потрібна.

   Так  минуло літо і прийшла осінь. Листочки на деревах стали жовтіти і облітати . Липка слухала шум дощів. Вона прощалася з птахами, які відлітали у теплі краї.

   Ось і настала холодна сніжна зима. Довгими ночами Липка слухала як свистіла віхола. Вона з нетерпінням чекала весну. Інколи Липці ставало дуже сумно і вона плакала …

   Минула зима і Липка знову зустріла весну. До неї прилетіли її друзі шпаки, які щебетали і розповідали про далекі цікаві подорожі.

   Тарацінський  Роман

Опеньки

   Одного сонячного осіннього дня, повертаючись зі школи, Орися, йдучи повз садок бабусі Катерини, побачила щось цікаве.

    Старий пеньок, що був посеред садку, ніби хтось обліпив кругленькими коричневими ґульками. Орися присіла біля нього і легенько руками розгорнула траву.

-         Ой! Що ж це таке? Це ж опеньки.

А вони аж просяться:

-         Зірви нас, Орисю, ми такі гарні, завтра ми  уже постарієм і не будемо такі смачні, коли нас будуть тушкувати.

-         Добре, любі мої , зараз я покличу бабусю і ми вас позбираєм.

Орися з бабусею так і зробили.

    Наступного дня бабуся запросила дівчинку до себе на обід і вони разом смакували смачними грибочками.

Хвальбота   Світлана

Півень, собака і лисиця

    Жили в одного господаря собака і півень. Господар погано до них ставився і вони вирішили втекти в ліс.  Йдучи дорогою вони роздумували як будуть жити.

    У лісі друзі знайшли старого  дуба, який став для них домівкою. Коли наступала ніч, півень злітав високо на гілку, а собака вмощувався у дупло.

Отак вони би дружно жили, коли б не звичка півня  співати.

Почула  той спів лисиця,  прибігла до дуба і каже:

-         Який у тебе чудовий голос, півнику! Ти один такий співучий  на цілий ліс. А я прекрасно танцюю. Спускайся з дуба, будемо веселитись. …

-         Я тут не один, - хитро сказав півник,- внизу у дуплі живе мій друг. Постукай і розбуди ще його.

 Лисичка дуже зраділа, що з’їсть двох півників. Постукала об дуба і чекає. А собака вискочивши з дупла ухопив лисицю за хвіст. Ледве вирвавшись від собаки побігла геть. І більше лисиця біля цього дуба не з’являлася.

Білецька  Юлія

                      

                              

                              

Сон

   У маленькому містечку жила дівчинка, звали її  Катя.! Вона ніколи не любила школу та уроки, домашнє завдання за неї виконували батьки та старший брат. Єдиним бажанням для неї було—стати дорослою.

   Проходили дні, але Катя навіть не думала змінюватись. Вона надавала перевагу мультфільмам та іграми з подругою Світланою.

    Одного разу маленька бешкетниця сиділа під деревом, уявляючи, що колись вона стане дорослою і їй вже не потрібно буде ходити в школу  та вчитись. Несподівано вона побачила бабусю, яка все ближче підходила до неї…

-                     Доброго дня, - лагідним голосом сказала незнайома бабуся, - я незвичайна бабуся, я можу здійснити твою найзаповітнішу мрію!

      Катя зраділа , і не задумуючись сказала, що вона хоче. Ні, вона не хотіла успішно закінчити  школу чи бути хорошою ученицею… вона хотіла одного — стати дорослою! І чарівниця виконала її бажання !

   Настали сумні, похмурі дні!!! Катя нарешті мала те, про що мріяла, але їй чомусь було не весело…На вигляд вона не була схожа на  дитину , але все ж відчувала себе маленькою дівчинкою. Вона хотіла безтурботно жити і радіти кожному дню!

    Та в дорослому житті не все так легко, їй потрібно було знайти роботу, забути про ігри, стати серйозною людиною. Так як в школі вона тільки байдикувала, то це все давалось дуже важко, точніше, зовсім не давалось!

   Минали дні, а Катрусі все більше набридало бути дорослою, вона сумувала за друзями і за школою – що дуже дивно! Коли вона черговий раз гуляла в парку, то побачила ту саму бабусю, яка колись зробила їй велику послугу! Катя підбігла до бабусі і сказала:

-         Бабусю, я вже не хочу бути дорослою, я хочу знову стати школяркою!

-         Але ж ти не любиш школу, уроки… - із здивуванням відповіла бабуся.

-         Люблю, дуже люблю!

-         Ну що ж , я рада ,що ти все зрозуміла.

   Катя не встигла помітити, як опинилась вдома, в своїй кімнаті! Був ранок, і мама прийшла , щоб розбудити донечку в школу.

-         Прокидайся, Катрусю, Світланка вже чекає на тебе.

-         Невже це був сон? – сказала Катя

-         Що, ти кажеш?

-         Нічого , мамо. Скажіть їй, що я вже виходжу…

   З цього часу усі були вражені відмінним навчанням Каті та її успіхам в школі. Вона вже не хотіла ставати дорослою, тому що знала, що дитиною бути набагато краще!

   Не поспішайте бути дорослими, дитинство—це найпрекрасніший час у вашому житті! І коли він мине, то його вжене повернеш, адже в житті казок не буває!

   Федун    Аліна

Якби я був добрим ангелом світу

                   Якби я був добрим ангелом світу я б приходив на допомогу без нагадувань і благань. Нікому не робив боляче ні словом, ні думками. Кожного ранку я б сіяв насіння доброти в дитячих серденьках. Бо в маленькому дитячому серці здатне прорости будь-яке насіння. Кожна насінина може розквітнути чарівною квіткою, зробивши серце дитини добрим, ласкавим , ніжним.

                 Якби я був добрим ангелом світу я б співчував, допомагав ближньому, по-дружньому ставився б до товаришів і всіх людей. Я б не нищив і не ламав дерева чи квітки. Не став ловити яскравого метелика чи співучу пташку або маленького жучка для свого задоволення, бо знав, що всі мають право на життя. І людина не повинна нищити і вбивати, а лише творити, примножувати красу цього світу, берегти його і любити. Я дивився б на тварину лагідно, з Любов’ю і ласкою в очах. І слова  б у мене були теплі і лагідні. А інтонація голосу — ніжна . я б не вдарив навіть тваринку, бо знав, що їй боляче.

                 Але не потрібно довго роздумувати, а потрібно всюди і завжди робити добро. Бо ж не даремно кажуть: «Хто людям добра бажає, той і собі має», «До доброї криниці дорога втоптана».

учень 4 класу

Владика Андрій

 «Якби я був добрим ангелом світу»

       Якби я був добрим ангелом  світу, то на землі був би мир. Люди були би добрими і щедрими, не сварилися, не билися і не обзивалися.

      Одного разу злий чоловік пішов у похід. Його не було три дні, а на четвертий день він вернувся. Чоловік був дуже добрим. Всі  здивувалися і запитали, чому він став таким добрим.  А чоловік відповів:

-         Коли я жив серед людей, то мені здавалось, що я серед усіх найкращий і немає мені рівних. Та коли я був на самоті, то в перший же день мені стало сумно. На другий день я вже не хотів залишатися один, а на третій день я зрозумів якої  високої думки я був про себе. Тому дуже захотів повернутися до людей.

Цей  чоловік став дуже добрим,  всім допомагав носити воду, будувати будівлі.

     Бог дуже пишався, що на світі є така людина, що творить добро. Ця людина завжди ходила до церкви, і всім намагалася чимось допомогти.

                                                                                                            Тарас      Бурко              

 «Якби я був добрим ангелом світу»

      Люди дуже часто говорять про те, що потрібно творити добро, і тоді світ стане кращим.  «За добро добром відплачують» - говорить народна мудрість. Але з екранів телебачення часто демонструють зовсім протилежне: от зробиш комусь добро, а він тобі злом віддячить. І знайомі  з цим згодні: невдячні люди дуже часто трапляються навколо нас. Можливо, злом вони за добро не відплачують, але й подяки від них не дочекаєшся. Але чому все одно потрібно творити добро? Мабуть, тому, що це нагальна потреба людини — посміхнуться комусь, простягти руку допомоги. Допомогти перейти вулицю, зігріти змерзлого, винайти для хворих чудодійні ліки. Або просто сказати добре слово підтримки. Звичайно, коли людина говорить красиві слова та обіцянки — це ще не так багато вартує. Потрібно підкріпляти свої слова реальними вчинками. Я думаю, що творити добро — це потреба навіть не просто людини, а всякої живої істоти. Скільки буває випадків, коли, наприклад, кіт виховує покинутих цуценят, або навіть вовки виховують загублених у лісі людських малюків. Не може жива істота жити без того, щоб самому творити добро. Усі релігії світу вчать нас робити добрі вчинки, і християнська віра теж. Мабуть, у нашому непростому світі складно творити добро. І мені, як і усім, теж хочеться його творити. Але не завжди виходить. Часто забуваєш, що потрібно сказати щось хороше, а замість того дратуєшся та огризаєшся на близьких та друзів. А потім почуваєшся дуже соромно. Часто губишся, коли час зробити добрий вчинок, а потім  думаєш: потрібно було вчинити так і так…

Аліна     Федун